Трек через три перевали: пригода життя в Непалі

Як це зробити і скільки це коштує

Основа вдалої подорожі — ретельна підготовка. Фізична й психологічна, але знадобиться і доволі пристойна сума грошей, тож якщо ви хочете вирушити до країни восьмитисячників наступного весняного сезону (ідеально — на межі квітня й травня, коли через завершення сезону на треку найменше людей), починайте відкладати вже цього року. За витратами ви точно не вкладетеся менш ніж у 60 000 Kč. Якщо до того ж захочете піднятися на якусь із альпіністських вершин, додайте ще кілька тисяч. А якщо в горах ви не як удома й не маєте повного спорядження — від льодовикових сонцезахисних окулярів, пухового спальника до кішок, — закладайте також інвестицію в екіпірування. Але кожна крона того варта! Якщо ж ви з тих, хто вміє радіти очікуванню й перетворити заощадження, купівлю добротних рукавичок чи непромокальної куртки на частину самої подорожі, вам пощастило. Адже розваг у вас вистачить уже за добрих кілька місяців до виїзду. 

Почніть із купівлі авіаквитків і звернення до непальської агенції, яка забезпечить місцевого гіда та відсутнє спорядження (наприклад, фіксовані мотузки), а тоді починайте тренування. Не обов’язково тягати штангу в спортзалі, але фізична форма вам знадобиться, тож використовуйте кожну вільну хвилину для спорту й походів у гори. Також варто заздалегідь налаштуватися на реалії країни й зважати на те, що Непал є однією з найменш розвинених країн світу. Тому від житла й сервісу краще не очікувати надто багато. Спатимете в промерзлих кімнатках, де з усього обладнання є лише ліжко (у розкішніших, можливо, натрапите ще й на скромну вішалку). Туалети не змивні, а туалетний папір у вас буде тільки якщо принесете його із собою. Проточної води не чекайте, але душ через імунітет усе одно не рекомендують, тож не так уже вам його й бракуватиме. І приготуйтеся до того, що після нескінченної гірської виснаги від сідловини до сідловини нагородою вам буде хіба сон — нічого кращого в лоджах фактично не чекає. Ця подорож досі здається вам мрією? Тоді ви пройшли перше гіпотетичне випробування сміливості й можете спокійно вирушати!

Знайомство з Катманду й переліт у долину Кхумбу

Після виснажливої дороги через Об’єднані Арабські Емірати ми після 24 годин у літаку та аеропортах приземлилися в столиці Непалу. Разом з іншими туристами ми попрямували до, мабуть, найвідомішого району Тамель, де в переповнених вуличках, повних підробного гірського спорядження, продавців гашишу й рикш, на нас чекало розміщення в тризірковому готелі. Я тішилася останній ночі в цивілізації й теплому душу. Натомість отримала брудний рушник, а в кімнатці, яка на двох квадратних метрах була і ванною, і туалетом, текла лише ледь тепла цівка чогось. Утім, для акліматизації до гірських умов це цілком приємний вступ. Скуштувавши тибетського пива з ферментованого проса, відвідавши індуїстський храм Пашупатінатх і найбільшу буддійську ступу Сваямбхунатх, ми вирушили до внутрішнього аеропорту, звідки хотіли продовжити шлях до Лукли, воріт гірських переходів. Після цілого дня очікування в залі вильоту, в автобусі та на злітній смузі ми, щоправда, справді злетіли, але до місця не долетіли. Тож єдиним варіантом якнайшвидше дістатися до гір для нас став переїзд до аеропорту в Рамечхапі, містечку приблизно за 80 кілометрів від головної непальської метрополії. Не дайте себе ввести в оману — пилюжними дорогами поїздка джипом забере у вас щонайменше ще шість годин. Враження лише для людей із міцними нервами — і щодо здатності втримати вміст шлунка, і для тих, хто за одним туристичним районом у Катманду робить висновок, що люди в Непалі живуть не так уже й погано. Аеропорт у Рамечхапі заслуговував би на окремий розділ, але головне те, що з залитого асфальтом поля ми таки справді злетіли, а за пів години вже виходили в Луклі. Живі й здорові, що під час посадки в одному з найнебезпечніших аеропортів світу зовсім не само собою зрозуміло. На висоті трохи менше трьох тисяч метрів над землею нас зустрів добрий холод. Після розпеченого Катманду, де ми пітніли в шортах і легкій футболці, довелося як слід утеплитися. Тож у шапках ми розпочали свою гірську мандрівку й поволі пішки вирушили до селища Namche Bazaar, столиці шерпів, місцевого Шпіндлерув-Млина, де є кінотеатр, миленька кав’ярня, громадська пральня просто в річці, стоянка яків і крамниця з переоціненим туалетним папером. В околицях містечка ми оформили останні папери, потрібні для треку, на світанку милувалися красою Ама-Даблам, Лхоцзе й найвищої гори світу та вперше піднялися вище 4000 метрів над рівнем моря. А після дводенної акліматизації нарешті вирушили в безлюдні гори — туди, де насилу зустрінеш не лише туриста, а й непальця.

Прелюдія: з Namche Bazaar до першої сідловини

Через село Тхаме й поселення Лунгден, одне з найбільш відлюдних місць на багато кілометрів навколо, ми нарешті дісталися першої родзинки треку. Сідловина Renjo La — це перше серйозне випробування, адже вона лежить на висоті 5350 метрів над рівнем моря. Підйом — справді добра виснажлива робота, з диханням на такій висоті вже, звісно, трохи складніше. Ривок до сідловини здавався нескінченним, але відчуття нагорі? Безцінне! Ми стояли там, навколо сотні майоріючих молитовних прапорців, дивилися вдалечінь, у нас тремтіли ноги, у кішках ми вже ледве трималися, але це був один із найкрасивіших моментів усього треку. Щоправда, лише до початку спуску, тож коли опинитеся нагорі, спробуйте насолодитися цією миттю якомога довше й зважайте, що шлях униз — іще більша виснажлива праця, ніж підйом. Відчай на спуску, найімовірніше, прийде дуже швидко, адже про себе заявить нестерпний головний біль. Витримати це можна хіба з великим самопересиленням, але іншого шляху немає… Та не хвилюйтеся: після повернення ви пам’ятатимете лише красу довкола, а про місцеві болячки, найімовірніше, дуже швидко забудете.

Справжня виснажлива праця: Gokyo Ri і друга сідловина

Gokyo — чудове місце, де після переходу першої сідловини можна відпочити. У місцевій кав’ярні пропонують навіть шоколадні тістечка, вода з довколишнього бірюзового озера забезпечить вам зручне прання всього одягу (з огляду на вагу вашого рюкзака ви, ймовірно, все одно не нестимете більше ніж дві футболки й дві пари трусів, тож прання не забере багато часу), а доступна п’ятитисячна вершина прямо над поселенням допоможе з подальшою акліматизацією. Незабаром на вас чекає друга, ще складніша сідловина, тож добре ще трохи потренуватися. До того ж гора Gokyo Ri відкриває неймовірні краєвиди на місцевих велетнів, серед яких панують величний Чо-Ойю та льодовик Нгозумпа. Тож не пропустіть цю гірську сцену (адже спокусливо залишитися в ліжку й нічого не робити, але ви ж не для цього тут, правда?). Наступного дня на вас, щоправда, чекає перехід сідловини Cho La, але краєвиди звідти вже не дотягують до краси першої, тож надивіться наперед. Cho La знову — це ніщо інше, як біль і виснажлива праця, але вершина, усіяна кольоровими прапорцями, всюди чисто-білий сніг, цілковита тиша й самота точно того варті. А далі вже можете чекати на спуск до наступного табору, де на вас чекатиме один із найкращих видів на красуню Ама-Даблам — тобто якщо наступного дня не вирушите на шеститисячну вершину Lobuche.

На вершину: наш перший шеститисячник

Для Lobuche вам потрібні дозвіл, ночівля у висотному таборі і високогірне спорядження — все ж це шеститисячна альпіністська вершина, і шлях сюди вже вимагає певних навичок. Наша пригода почалася з післяобіднього приходу до яскраво-жовтого експедиційного намету, де нас зустрів кухар і, після того як ми закуталися в пухові спальники, куртки та рукавиці, подав нам місцеву смакоту дал-бат — рис із карі, овочами та сочевичним супом. Усе це ми щедро запили підсолодженим чаєм, а близько восьмої вже лягли спати — о першій ночі на нас чекав підйом і серйозне сходження. При світлі падаючих зірок і налобних ліхтариків ми вдягнули обв’язки та кішки, трекінгові палиці замінили на льодоруби й жумар, і ще п’ять годин сунули вгору до висоти 6119 метрів над рівнем моря. Встати вчасно було варто: нагорі ми були першою експедицією. Краєвид не описати словами, але ейфорії на вершині не чекайте. Серйозна висота справді добряче виснажує, тож ви все одно не думатимете ні про що, крім дороги вниз. Зважайте, що спуск по мотузці, якою рухаються й інші групи, може виявитися ще тим горішком. У поєднанні з класичним головним болем, до якого ми під час спусків уже почали поволі звикати, дорога вниз була зовсім не мед. Але пам’ятати я буду лише блакитне небо довкола, вид на Mount Everest і радість від сходження. І це того варте!

Розчарування: шлях до Everest Base Camp

Селища Lobuche і Gorak Shep не пропонують нічого, що вам неодмінно треба пережити. Але вони ведуть до базового табору найвищої гори світу, тому тут щодня проходять десятки туристів, які вважають відвідини льодовика, на якому стоїть кілька жовтих експедиційних наметів, вершиною своєї відпустки. Ми теж піддалися славі цього місця й вирушили сюди, але ви можете навчитися на нашій помилці й узагалі не йти в це місце. У Lobuche вам, щоправда, зроблять капучино, але води ви ніде не знайдете. В околицях Gorak Shep є знаменита оглядова точка Kala Pathar, але Everest та інших велетнів ви вже бачили з інших місць, тож спокійно пропустіть цю туристичну атракцію й запам’ятайте Непал як приємне місце, ще не зіпсоване масовим туризмом. Якщо все ж вирушите сюди, не розчаровуйтеся — я вас попереджала…

Пробудження: назад додому

До третього перевалу Kongma La ми через погіршення погоди та навал снігу так і не дісталися, але через втому й безліч уже пережитих вражень не надто шкодували, що маршрут довелося скоротити. Дорогою з Lobuche ми на повні груди насолоджувалися благами місць на нижчих висотах: після двох тижнів знову прийняли душ (неймовірне відчуття), у місцевій крамниці купили крем для обгорілого на сонці обличчя (велике полегшення) і нарешті дозволили собі пиво (адже зі зменшенням висоти над рівнем моря знижується і його ціна). Повертаючись до Namche Bazaar, не забудьте зупинитися в буддійському монастирі в Tengboche і помедитувати в місці, куди альпіністи приходять по благословення. Під час спуску в долину вже можна спокійно насолоджуватися квітучими рододендронами, дзвінкими віслючками, метушнею місцевих дітей, усюдисущими молитовними барабанами й місцевими смаколиками. Якщо ви вегетаріанці, вам тут точно сподобається. М’ясо непальці їдять дуже рідко, тож будьте готові до простіших страв. Очікуйте локшину, рис і картоплю в усіх можливих варіаціях. А справжні гастрономічні радощі чекають на вас у столиці Катманду, де ми провели останні два дні. За копійки ви скуштуєте кухні з усього світу, накупите місцевих делікатесів на найбарвистіших і найдикіших ринках. Милуйтеся храмами на кожному розі, годуйте мавп, роздивляйтеся мандали й купуйте сувеніри з вовни яка. І не забудьте одного: коли повернетеся додому, ви ставитимете собі лише одне запитання: Коли ж ви знову повернетеся до країни богів і гір?

Детальніша інформація, повний опис маршруту та мапа: тут.

Фото: I like tofu + Дівчина з гір